-
Як дивно, коли на дворі помаранчево-шалена осінь ...
А я не бачу її, не живу нею, чи може просто ніколи не дивилась на її волосся...
Лише відчула на собі її очі, той дивний пристрасний погляд, від якого згорає листя й закипає в струмках вода, як і кров у декого... Та осені – байдуже…
Я не знаю яка вона: руда, розпущена й худорлява, чи підстаркувата, з окулярами, сплетеними павуками замість пастки для наївних жертв...
Але чи вам не байдуже? Ні? То чому ж було байдуже раніше, до того, як..?